Наша газета

(Продовження, початок в  номері газети “ЗС” №24 (187, травень)

Кращі економічні передумови маємо для об’єктів геотермального теплопостачання, але в значних випадках рентабельними можуть бути і Гео ТЕЦ. Розвиток геотермальної енергетики, особливо теплопостачання, може сприяти відновленню та інтенсивному розвитку тепличного сільськогосподарського виробництва, що занепало й стало нерентабельним після запровадження в Україні світових цін на енергоносії.

Актуальність розвитку в Україні малої гідроенергетики зумовлюється найвищою рентабельністю ГЕС (в тому числі і малих) у порівняні до електростанцій, що використовують усі інші джерела поновлювання енергії. Це важливо для нинішніх економічних умов в Україні. З урахуванням мінімізації капітальних вкладень у спорудження малих ГЕС, в першу чергу необхідно максимально відновити ті малі ГЕС, що були зупинені в 50-их роках, де лишились приміщення, водойми тощо. Але відновлення малих ГЕС, а особливо нове їхнє будівництво, має вестись на основі сучасної автоматизованої техніки, яка дозволяє здійснювати її експлуатацію за “безлюдним” варіантом. Якщо вести відновлення і будівництво неавтоматизованих ГЕС, то їх рентабельність буде невисокою (особливо для міні- та мікро ГЕС), а раціональні обсяги відновлення ГЕС у цьому випадку обчислюються лише приблизно в 100 МВт. За “безлюдної” експлуатації раціональні обсяги будівництва малих ГЕС можуть становити 700-1000 Мвт на імпортованій гідротехніці та до 4000МВт на вітчизняній (але лише в разі забезпечення повної механізації та автоматизації роботи ГЕС). Найбільші можливості  щодо розвитку малої гідроенергетики має Карпатський регіон. Тут будівництво малих ГЕС має об’єднуватись з реалізацією протиповеневих заходів, що вже починає здійснюватись в Закарпатській області. Фактором, що стримує прискорене відновлення й будівництво малих ГЕС в Україні, в першу чергу, є відсутність вітчизняної гідротехніки з рівнем її автоматизації, що забезпечує “безлюдну” експлуатацію ГЕС. 

Надзвичайно важливим для України  є масштабне застосування технологій використання біомаси як через пряме спалювання, так і конверсію її на біогаз, “біодизель”, генераторний чи піролізний газ, що можуть виступати повноцінними замінниками природного газу, вугілля моторних палив та інших нафтопродуктів і первинних енергоносіїв. Найбільшої уваги, можливо, заслуговує впровадження технологій конверсії біомаси (органічних відходів) на біогаз, оскільки в цьому випадку, окрім висококондиційного палива, виробляються  цінні органічні добрива, що вкрай необхідні для збереження гумусу в українських чорноземах, підвищення їх родючості та обмеження “отруєння “ землі гербіцидами.  Отриманий біогаз може використовуватись як замінник природного газу для газифікації сіл, так і в якості моторного палива для роботи малих блочних ТЕЦ електричною потужністю до 1 МВт, що достатньо для забезпечення  своєю електроенергією декількох сіл із загальною чисельністю населення  ~ 4000 чол. Варто також наголосити на тому, що, наприклад, за розрахунками ІТТФ НАНУ використання лише 20% ресурсів соломи в Україні (ця кількість соломи не використовується, тобто втрачається) дозволяє повністю забезпечити потреби  населення, в першу чергу сільського, в електричній та тепловій енергії. Щоб використати ці потенційні можливості соломи, необхідно налагодити випуск  техніки для її збору й пакування, котлів та іншого енергетичного обладнання для використання. Коли ці ресурси  соломи та інших видів біомаси будуть задіяні в українському ПЕБ, то з’явиться реальна база  для  модернізації та оптимізації вугільної промисловості з тим, щоб вона  стала безпечною для шахтарів, рентабельною й  необтяжливою для державного бюджету, займала  належне місце  в ПЕБ, не руйнувала довкілля.

Великі потенційні можливості поліпшення енергопостачання споживачів мають і інші вищезгадані енергетичні технології та ресурси. Однак їх роль зводиться переважно до галузевого та/або регіонального рівня.

Коробко Б.П., канд. техн. наук