Новини

Фактор «політичної екології».

В політиці часто важливо знайти потрібну «тему», яку потім можна успішно експлуатувати. Звісно, можна розробляти складні програми розвитку держави, розбудови економіки чи появи нових робочих місць. Але, як показують українські реалії, багатьом простіше знайти якусь проблему та почати її експлуатувати з політичною метою.

Чому політики «люблять» екологічні теми?

Власне, схема у даному випадку – проста та відом з дуже давніх часів. Вона була описана ще у романі І. Ільфа та Є. Петрова «Дванадцять стільців», де герой О. Бендер збирав гроші на допомогу дітям, розуміючи, що діти – абсолютно «безвідмовна» тема, яка ні в кого не викликатиме будь-яких заперечень.

Зрозуміло, що теми, які використовували вигадані аферисти, не можуть оминати своєю увагою і цілком реальні політики.

Одна з таких традиційно популярних тем – це екологія. Популярність її у політичній боротьбі є зрозумілою.

По-перше, питання охорони довкілля цікавить майже всіх, навіть аполітичних громадян. Піднімати «еко-питання» – це одержати можливість «втягнути» в політику багатьох нових потенційних виборців.

По-друге, екологія – це та тема, де важко одержати якійсь серйозний опір. Адже ніхто ж публічно ніколи не скаже, що він проти захисту природи? Відповідно, будь-який «еко-захисник» одразу починає претендувати на своєрідну «абсолютну правоту».

По-третє, екологія – це сучасно. Світові ЗМІ регулярно піднімають питання охорони довкілля, тому переведення цієї проблеми, приміром, на якійсь місцевий вимір одразу виглядає таким, що відповідає новітнім тенденціям.
Нарешті, екологія – прекрасне поле для політичних маніпуляцій, які виглядають досить ефектно. Показав льодовик, що тане, трубу, що димить, або плями на воді – і все, суспільство налякане. А коли громадяни перебувають у стані «переляку», то це одразу робить їх потенційною жертвою для маніпуляцій, бо ситуація стресу одразу знижує критичність сприйняття інформації.

Отже, як не крути – в сфері захисту природи, наче, можна заробити непоганий «політичний капітал». Але є одна «маленька проблема» - все це не має найменшого стосунку до реальної охорони природи, яка є достатньо довгим, складним та затратним процесом.

Реальна охорона природи передбачає вирішення конкретних задач, та не дуже тісно пов’язана із політичним шумом, який починає регулярно лунати напередодні виборів. Це робота, якою мають займатися не екзальтовані «активісти», що тримають у голові кількість голосів, які вони планують одержати на наступних виборах, а професіонали із «холодною головою».

Екологія як засіб політичного тиску. Але все сказане вище – це лише, як то кажуть, «півбіди».

Зрозуміло, що політики завжди будуть «піаритися» на найрізноманітніших темах. Зрозуміло, що робитимуть вони це, не зважаючи на реальні інтереси громад, а керуючись лише політичним моментом.

Набагато гірше, коли в результаті політичних ігор довкола «екології» заручниками стають ні в чому не повинні громадяни, які змушені страждати через «політичні розбірки».

Найяскравіший приклад – питання «львівського сміття», що встигло набриднути не лише львів’янам, але й усім українцям. Очевидно, що це питання – політизоване від початку і до кінця. Причина появи сміттєвих гір у одному з найважливіших міст України – це політичні амбіції міського голови А. Садового, котрі, очевидно, не сподобалися нинішньому главі держави та його оточенню. Відповідно, центральна влада робила усе, аби проблема сміття не вирішувалася, аби дискредитувати потенційного конкурента діючому президенту на виборах.

З іншого боку, сама львівська міська влада радо вхопилася за можливість перекласти на Київ усі накопичені роками проблеми. Але місту ж від того не краще! І де тут «захист екології»? Лише політична боротьба, що дуже погано пахне. І у прямому, і у переносному сенсі.

Але найгірше, що дана «псевдоекологічна пошесть» починає ширитися Україною. Наприклад, на 5 червня ще у одному ключовому для України місті – Маріуполі запланований (був ред.. «Зеленого світу», матеріал вийшов кількома днями раніше) так званий «екологічний флешмоб». Тут треба підкреслити, що питання екології в Маріуполі було і продовжує залишатися надзвичайно гострим, що не дивно для промислового центру.

Водночас, не можна сказати, що позитивних зрушень у екологічній ситуації в місті не спостерігається.

Тож чому «екологічне питання» піднімається саме зараз? І що організатори мітингів/флешмобів хочуть і можуть запропонувати жителям міста? Тим більше, що за наявною у ЗМІ інформацією, місцеві екологічні активісти від будь-яких подібних акцій самоусунулися.

Відповідь тут може бути лише одна – політика. Тобто, або початок підготовки до наступних виборів, де тема екології буде взята політиками на озброєння. Водночас, не будемо забувати, що Маріуполь – це ключове місто, форпост України на Приазов’ї. Очевидно, що від контрольованості ситуації в ньому може залежати доля усієї держави. Досить загадати, які жорстокі бої точилися за нього ще нещодавно.

Очевидно, «розхитати» ситуацію в місті на основі національних та навіть соціальних тем не вдалося, і тепер беруться за «екологічну». Що ще більше дивує, якщо врахувати ускладнення ситуації в регіоні після введення в експлуатацію т.зв. «Керченського мосту», та, як наслідок, проблеми з комунікацією Маріуполя та Чорного моря, що може означати серйозні негативні наслідки для соціально-економічної ситуації в місті.

В таких умовах додаткове «розгойдування» ситуації виглядає танцями на «мінному полі». Кому і навіщо воно може знадобитися у цій ситуації?

Очевидно, далеко не дружнім по відношенню до України силам, або просто безвідповідальним політикам, які прагнуть «заробити бали» на будь-чому. Хоча одне, загалом, не заважає іншому, бо інструментами ворожого впливу часто виступають саме безвідповідальні «місцеві».

У будь-якому випадку, до всього цього треба ставитися дуже обережно.

Пам’ятаємо, що у світі сучасної політики екологія стала улюбленою темою політиканів та маніпуляторів. Реальна ж боротьба за екологію не може бути прив’язана до виборів і повинна передбачати довготривалі програми та проекти, розраховані на роки.

Якщо ж нам обіцяють якісь чергові популістичні «швидкі рішення» у стилі «відняти і поділити», то перед нами дуже небезпечні люди, від яких слід триматися якомога далі.

Петро ОЛЕЩУК