Урядовий
законопроєкт “Про упаковку та відходи упаковки” вже зареєстрований у Верховній
Раді за № 10066. Саме він запустить процес створення системи розширеної
відповідальності виробника в Україні. А отже сприятиме зменшенню кількості
використаного паковання, яке опиняється на смітниках, та збільшить обсяги його
переробки.
Якщо
коротко, РВВ – це коли той, хто виробив упаковку та продукцію в ній, після
використання споживачами має забезпечити приймання відходів упаковки, їх
роздільне збирання, сортування, підготовку до повторного використання та
відновлення. Тобто від формату “виготовив – продав – забув” виробники переходять
до формату “виготовив – зібрав відходи упаковки – переробив – повторно
використав”.
Першими
розширену відповідальність виробника ще на початку 1990-х років запровадили
Німеччина, Швеція та Франція. Згодом ця система була впроваджена на рівні країн
ЄС – як ефективний інструмент боротьби з відходами упаковки. Наразі цей формат
використовує більшість країн світу, його впроваджують в Азії та Африці. Загалом
у 150 країнах світу діє близько 400 організацій розширеної відповідальності
виробника.
При
цьому в світі не існує двох однакових систем РВВ. Кожна країна виробляє власну
модель, виходячи із потреб та особливостей. Спільним для всіх є лише поступове
підвищення цільових показників збирання упаковки. Так, наприклад в Японії
лише упродовж 1997 – 2000 років збір і переробка відходів тари та
упаковки зросли на 27%. У деяких країнах ЄС вже до 2016 року ці показники
досягали 80%. Хоча ще в далеких 1990–х вони складали лише від 20 до 30%.
Всі
системи РВВ у Європі умовно можна поділити на дві групи:
·
робота
в країні однієї неприбуткової організації колективної РВВ. Саме з такого
підходу починала більшість європейських країн. Наразі ця модель збереглася у
Фінляндії, Ірландії, Бельгії, Нідерландах, Іспанії, Італії, Чехії.
·
створення
в країні декількох організацій РВВ. Наприклад, так працює система у
Німеччині та Австрії.
Саме
схожу модель із Австрією і прагне запровадити Україна. Однак варто враховувати,
що за час становлення системи РВВ більшість країн змінювали її модель мінімум
2-3 рази. Так, ми можемо не створити ідеальний підхід одразу. Однак, маємо вже
зараз запустити ці процеси.
Прийняття
законопроекту – це лише перший крок, який не дасть миттєвих результатів.
Поява повноцінної системи РВВ – це розбудова інфраструктури, великі фінансові
інвестиції, тому процес буде поступовим. За даними експертів та з врахуванням
міжнародного досвіду, для становлення системи РВВ Україні знадобиться близько 7
років.
Ми
вже втратили час та відстали від наших європейських колег щонайменше на 20
років, тож більше зволікати із впровадженням змін не можна.