Новини

Урядовий законопроєкт “Про упаковку та відходи упаковки” вже зареєстрований у Верховній Раді за № 10066. Саме він запустить процес створення системи розширеної відповідальності виробника в Україні. А отже сприятиме зменшенню кількості використаного паковання, яке опиняється на смітниках, та збільшить обсяги його переробки. 

Якщо коротко, РВВ – це коли той, хто виробив упаковку та продукцію в ній, після використання споживачами має забезпечити приймання відходів упаковки, їх роздільне збирання, сортування, підготовку до повторного використання та відновлення. Тобто від формату “виготовив – продав – забув” виробники переходять до формату “виготовив – зібрав відходи упаковки – переробив – повторно використав”. 

Першими розширену відповідальність виробника ще на початку 1990-х років запровадили Німеччина, Швеція та Франція. Згодом ця система була впроваджена на рівні країн ЄС – як ефективний інструмент боротьби з відходами упаковки. Наразі цей формат використовує більшість країн світу, його впроваджують в Азії та Африці. Загалом у 150 країнах світу діє близько 400 організацій розширеної відповідальності виробника. 

При цьому в світі не існує двох однакових систем РВВ. Кожна країна виробляє власну модель, виходячи із потреб та особливостей. Спільним для всіх є лише поступове підвищення цільових показників збирання  упаковки. Так, наприклад в Японії лише упродовж 1997 – 2000 років  збір і переробка відходів тари та упаковки зросли на 27%. У деяких країнах ЄС вже до 2016 року ці показники досягали 80%. Хоча ще в далеких 1990–х вони складали лише від 20 до 30%.

Всі системи РВВ у Європі умовно можна поділити на дві групи: 

·                     робота в країні однієї неприбуткової організації колективної РВВ. Саме з такого підходу починала більшість європейських країн. Наразі ця модель збереглася у Фінляндії, Ірландії, Бельгії, Нідерландах, Іспанії, Італії, Чехії.

·                     створення в країні декількох організацій РВВ. Наприклад, так працює система  у Німеччині та Австрії.

Саме схожу модель із Австрією і прагне запровадити Україна. Однак варто враховувати, що за час становлення системи РВВ більшість країн змінювали її модель мінімум 2-3 рази. Так, ми можемо не створити ідеальний підхід одразу. Однак, маємо вже зараз запустити ці процеси.

Прийняття законопроекту  – це лише перший крок, який не дасть миттєвих результатів. Поява повноцінної системи РВВ – це розбудова інфраструктури, великі фінансові інвестиції, тому процес буде поступовим. За даними експертів та з врахуванням міжнародного досвіду, для становлення системи РВВ Україні знадобиться близько 7 років.

Ми вже втратили час та відстали від наших європейських колег щонайменше на 20 років, тож більше зволікати із впровадженням змін не можна.